ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ ПСИХОЛОГІВ У ВОЄННИЙ ЧАС: ЕКОПСИХОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Анотація

У статті розглянуто особливості професійного вигорання психологів у кризових та воєнних умовах та визначено роль екопсихологічного підходу у профілактиці та подоланні цього явища. Проаналізовано сучасні дослідження, які свідчать, що інтенсивні професійні вимоги, постійний контакт із травмованими клієнтами та підвищена динаміка робочого середовища призводять до емоційного виснаження, деперсоналізації та зниження ефективності діяльності фахівців. Відповідно, актуалізовано завдання створення системних стратегій підтримки психоемоційного стану психологів. Описано важливість інтеграції екопсихологічного підходу, що передбачає розвиток усвідомленого самопіклування, оптимізацію внутрішніх ресурсів, формування навичок саморегуляції та визначення професійних і особистісних меж. Впровадження цих практик дозволяє створити безпечний психологічний простір, підвищити стійкість до хронічного стресу та зберегти професійну ефективність у тривалих кризових умовах. Розроблено екопсихологічну модель професійної стійкості, яка розглядає психолога як частину цілісної професійної екосистеми, де його психоемоційне благополуччя визначається взаємодією особистісних ресурсів, вимог професійного середовища та можливостей для відновлення. Важливими складовими визначено відчуття широкого життєдайного зв’язку, усвідомлення професійної ролі та інтеграцію досвіду у ширший контекст діяльності. Модель спрямована на превентивне формування умов, що підтримують психоемоційне здоров’я, стабілізують внутрішній стан і забезпечують довгострокову професійну стійкість психологів. Запропоновані концептуальні та практичні підходи можуть бути використані у системній організації професійної діяльності та профілактиці вигорання у фахівців, що працюють у кризових і воєнних умовах.