СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ МІЖ АКЦЕНТУАЦІЯМИ ХАРАКТЕРУ ТА РІВНЕМ ТРИВОЖНОСТІ У РАННЬОМУ ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Анотація

У статті розглядається фундаментальна проблема взаємодії статичних і динамічних властивостей психіки в період раннього юнацтва (15–18 років). Актуальність зумовлена необхідністю розкриття внутрішніх механізмів емоційної дезадаптації, де особистісна тривожність виступає не як автономний стан, а як функція характерологічного профілю індивіда. Дослідження спрямоване на подолання наукового розриву між описовою характеристикою акцентуацій та функціональним аналізом тривожних реакцій у стресових умовах.

Метою є теоретичне обґрунтування та експериментальне дослідження когнітивно-афективної детермінації тривожних станів через призму типологічних особливостей характеру особистості

Для збору та аналізу емпіричних даних було застосовано комплексний підхід, що поєднує методику діагностики типів акцентуацій характеру Г. Шмішека (за К. Леонгардом), концепція ситуативної та особистісної тривожності (Ч. Спілберг, Ю. Ханін) та положення про вікову сензитивність раннього юнацтва (А. Личко). Дослідження базується на кількісному аналізі результатів опитувальника Г. Шмішека (адаптація концепції К. Леонгарда). Вибірка демонструє показники за 10 шкалами, де значення понад 18 балів інтерпретуються як виражена акцентуація, а понад 21 бал — як сильна акцентуація з високим ризиком психосоціальної дезадаптації. Вибірка складає 50 осіб віком від 15 до 18 років. Методика Чарльза Спілберга (в адаптації Юрія Ханіна), що передбачає результати за двома шкалами : реактивної та особистісної тривожності, де ≥45 висока тривожність, ≤ 30низька .

Статистична обробка масиву даних базувалася на методах описової статистики (визначення моди та середнього значення) та кореляційному аналізі за Пірсоном  для виявлення інтердетермінації між показниками обох методик.

В ході експериментального дослідження встановлено, що вибірка характеризується високими показниками гіпертимної (x=18,6) та екзальтованої (x=17,4) акцентуацій, що створює передумови для високої інтенсивності емоційного реагування. Верифіковано статистично значущий позитивний зв'язок «Тривога–Екзальтація» (r=0,78; p<0,01), який доводить, що особистісна тривожність (x=43,8) у даному віковому періоді виступає внутрішнім стимулом для афективних спалахів. Доведено, що екзальтованість є «виходом» для накопиченої тривоги. Виявлено негативну кореляцію між гіпертимністю та реактивною тривожністю (r=-0,45), що дозволяє інтерпретувати гіпертимність як адаптивний механізм, який знижує суб’єктивну значущість стресових подій через активну соціальну екстраверсію, аналі заних  виявив, що суттєво знижений рівень педантичності ( x=7,9), що з урахуванням високої тривожності свідчить про ускладнену спроможність респондентів до раціонального структурування власних емоцій та переживань.