ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті досліджено процес інституціоналізації законодавчого забезпечення публічної служби в Україні. Обґрунтовано, що процес її становлення як інституту та системи є доволі складним, тривалим та дискусійним. Розглянуто внесок вітчизняних науковців у розвиток досліджень класифікації публічної служби та її різновидів. Становлення інституту публічної служби, насамперед, розглянуто з позицій формування двох найчисельніших служб: державної та служби в органах місцевого самоврядування. Наголошено на витоках законодавчого забезпечення розвитку публічної служби, пов’язаного із прийняттям Закону України «Про державну службу» (1993 р.), який на той час регулював функціонування служби в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Прийняття Конституції України (1996 р.) зафіксувало два види публічної влади і два види публічної служби, що зумовило розроблення та прийняття відповідних законів. Із прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) викристалізувались особливості служби головних посадових осіб в органах місцевого самоврядування. Важливою віхою у правовому вимірі в організації виконавчої влади та її пристосуванні до потреб суспільних трансформацій відіграло прийняття Концепції адміністративної реформи в Україні (1998 р.), концептуальні положення якої визначали засади адміністративної реформи, організації державної служби, територіального устрою та системи місцевого самоврядування. Акцентовано на дискусійних положеннях законів, Концепції та їх кореляції з реаліями організації публічної влади та функціонування публічної служби. Звернуто увагу на класифікацію посад, виокремлення ознак політичної та патронатної служб як передумов формування нових видів публічної служби. Визначною подією стало прийняття закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2001 р.), з уведенням в дію якого відбулось розмежування двох самостійних інститутів служби, які регулювались окремими законами. Подальша трансформація закону України «Про державну службу» (2011, 2015 р.) та дослідження їх положень засвідчило формування чотирьох взаємопов’язаних, але окремих соціально-правових інститутів публічної служби як системи: державної служби, служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби), політичної служби та патронатної служби. Прийняття нової редакції Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2023 р.), введення в дію якого передбачено через шість місяців після припинення воєнного стану, стало ще одним кроком до зміцнення інституту муніципальної служби в умовах воєнного стану та викликів сьогодення. Обґрунтовуючи свої висновки, представлено класифікацію служби та її різновиди з урахуванням чинного законодавства та наведення відповідних положень, дефініції служб, які відсутні у діючому законодавстві.