ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА

Анотація

У статті комплексно досліджено сучасні виклики та перспективи формування інклюзивного середовища в системі публічного управління України. Обґрунтовано, що інклюзивність у XXI столітті стала одним із ключових принципів державної політики, який передбачає забезпечення рівних можливостей для всіх громадян незалежно від стану здоров’я, віку, соціального статусу, місця проживання чи інших особливостей. Підкреслено, що інклюзивна державна політика є невід’ємною складовою демократичного розвитку держави, реалізації прав людини та важливим елементом європейської інтеграції України. Визначено актуальність дослідження у зв’язку з сучасними соціально-економічними та демографічними викликами, зокрема наслідками воєнних дій, що призвели до значного збільшення кількості осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни, осіб з посттравматичними розладами та інших маломобільних груп населення. У зв’язку з цим питання формування безбар’єрного простору, доступності публічних послуг, працевлаштування та соціальної інтеграції набувають особливої державної ваги. Проаналізовано законодавчі та інституційні зміни у сфері інклюзивної політики, зокрема впровадження обов’язкових квот працевлаштування осіб з інвалідністю у юридичних організаціях та державних установах, розвиток системи інклюзивної державної служби, запровадження посад радників з питань інклюзії та безбар’єрності, а також створення нових механізмів електронного відбору кадрів до публічної служби. Окрему увагу приділено впровадженню принципів адаптованого робочого місця, цифрової доступності державних онлайн-послуг та розвитку електронного врядування як інструменту забезпечення рівного доступу громадян до адміністративних послуг. Розглянуто основні напрями реалізації інклюзивної державної політики, серед яких: забезпечення фізичної доступності будівель і споруд, розвиток безбар’єрної транспортної інфраструктури, впровадження цифрової доступності, розвиток інклюзивної освіти, підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю, формування інклюзивної корпоративної культури у державних органах, а також розвиток соціального партнерства між державою, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями та міжнародними інституціями. Узагальнено міжнародний досвід реалізації інклюзивної політики в країнах Європейського Союзу, США та Канаді, де інклюзивність розглядається як один із ключових принципів публічного управління та соціальної політики. Встановлено, що ефективна інклюзивна політика базується на принципах універсального дизайну, доступності публічних послуг, рівності можливостей у сфері освіти та працевлаштування, а також системному моніторингу рівня безбар’єрності. Виявлено основні проблеми та бар’єри реалізації політики безбар’єрності в Україні, серед яких: обмеженість фінансових ресурсів, недостатній рівень підготовки управлінських кадрів у сфері інклюзивного управління, інституційна інерція органів влади, нерівномірність розвитку інфраструктури у регіонах, недостатній рівень цифрової доступності державних сервісів, а також недостатній рівень суспільної обізнаності щодо принципів інклюзивності та толерантності. Обґрунтовано необхідність комплексного підходу до формування інклюзивного середовища через координацію діяльності центральних і місцевих органів влади, удосконалення нормативно-правової бази, розвиток програм фінансової підтримки інклюзивних проєктів, запровадження системи моніторингу безбар’єрності, розширення програм професійної підготовки державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування з питань інклюзивного управління. Зроблено висновок, що реалізація інклюзивної державної політики сприяє підвищенню ефективності публічного управління, розвитку людського потенціалу, зміцненню соціальної згуртованості, підвищенню довіри громадян до органів влади та формуванню позитивного міжнародного іміджу України як демократичної та соціально орієнтованої держави. Інклюзивність визначено як один із стратегічних напрямів модернізації системи публічного управління та розвитку соціальної держави в Україні.