МІЖМИСТЕЦЬКА ПОЛІФОНІЯ КНИГИ ПОЕЗІЙ «БАРОКОВЕ» ВОЛОДИМИРА ТИМЧУКА: ПРОБЛЕМА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ

Анотація

У статті проаналізовано художні особливості книги поезій «Барокове» Володимира Тимчука, яка відзначається декоративністю барокової традиції. Важливою ознакою збірки є інтертекстуальність як принцип композиційної організації книги, обумовленої стильовою своєрідністю, ідейно-художніми домінантами. У центрі уваги – образ ліричного героя, який набуває своєї мистецької викінченості крізь призму триєдності людина / воїн / поет. Структурно книга поділяється на 4 розділи: «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима». Кожен із них увиразнюється підрозділами: «Людина / Жити!», «Воїн / Вогнити!», «Поет / Любити», що в підсумку створює сакральне число «дванадцять», яке є особливо значущим символом в естетиці бароко.

Циклічність пір року – явище традиційне для побудови поетичної книги, проте воно швидше носить екзистенційно-есхатологічний характер, а не є утвердженням буттєвого оновлення. У триєдності ліричного героя спостерігаємо божественне начало людської сутності, місія якої на землі розкривається в аспекті триєдності чину жити / захищати / любити. У розділі «Весна» відтворено утвердження найвищих поривів людської душі, де особливо виразними стають ті фактори особистісної екзистенції, коли внутрішнє стає зовнішнім, коли світотворення стає основою самотворення. Розділ «Літо» розкриває ліричного героя, як того, хто робить свій вибір і перебуває у вирі власної самореалізації, бо й захищати – це не лише обов’язок, а й внутрішня потреба. Своєрідність розділу «Осінь» зумовлена тим, що герой знаходить миттєвості для самоспостережень, ототожнюється з природою, позбавляється колективної самотності. Розділ «Зима» є водночас кульмінацією та розв’язкою книги, створює часопростір, коли ліричний герой перебуває на межі есхатологічної незворотності, а реципієнт переповнений болем-катарсисом.