Релігійне життя подільського села у вимірах радянської повсякденності 20-х рр. ХХ ст.

Анотація

Метою статті є аналіз ролі релігії у повсякденному житті подільського села в 20-ті рр. ХХ ст., розкриття і узагальнення змісту і спрямованості головних чинників формування релігійного світогляду селянства у період становлення більшовицької влади, показ об’єднавчої ролі релігії для різних верств сільського населення, характеристика процесу соціальної адаптації селянства в умовах радянської дійсності,розкриття ставлення селянства до антирелігійної політики більшовицької влади. Методологія дослідження ґрунтується на проблемному та мікроісторичному підходах та на принципах науковості, об’єктивізму, історизму і позаконфесійності. Їх комплексне застосування дало можливість зосередитися на проблемі ставлення подільського села до релігії, її ролі у повсякденному житті селянського середовища. Завдяки методам аналізу і синтезу вдалося здійснити відбір фактів, сформулювати узагальнення та висновки; для зіставлення одержаної з різних джерел інформації використовувався описовий, проблемно-хронологічний і критичний методи. Наукова новизна роботи грунтується на проведенні детального аналізу впливу релігії на повсякденне життя українського села на прикладі одного з її регіонів – Поділля. У статті досліджено витоки його релігійності, підтверджено тезу про те, що православна церква завжди займала особливе місце в житті всіх верств українського села. Подальшого розвитку набули питання відносин подільського селянства з більшовицькою владою, удосконалено зміст понять і термінів, пов’язаних із релігійним життям українського села у 20-х рр. ХХ ст. Висновки. У 20-х рр. ХХ ст. релігія займала у повсякденному житті українського села особливе місце і була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість. Тому боротьба з релігією мала важливе значення для запровадження способу життя, нав’язаного більшовицько-радянською системою. Владою робилося все, щоб витіснити церковні структури із селянського життя. Антицерковна політика, яка мала на Поділлі свою специфіку, була спрямована на послаблення позицій православної церкви, витіснення її з суспільного та повсякденного життя. У межах антирелігійних заходів більшовицьке керівництво чинило політичні, моральні та фізичні утиски – обмеження прав віруючих, цькування служителів культу, залякування та насилля. Однак ні антирелігійна пропаганда, ні масові кампанії антирелігійного спрямування, ні силові методи не забезпечили досягнення результату – позбавлення села віри та відмови від релігійних переконань. Селянство чинило відкритий спротив насадженню атеїзму, а релігія продовжувала залишатись визначальним чинником повсякденного життя на селі.