Документальні свідчення радянських репресій в Азербайджані 1920–1950-х pp.

Анотація

Метою цієї статті є аналіз еволюції, механізмів та соціально-політичних наслідків радянських репресій в Азербайджані у 1920–1950 роках на основі малодосліджених архівних матеріалів. Дослідження спрямоване на виявлення інституційної логіки репресій, ролі радянських органів державної безпеки у перебудові політичного та культурного життя, а також регіональних особливостей, що відрізняли Азербайджан від інших союзних республік. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, наукової об’єктивності та системного аналізу. Для досягнення поставлених завдань використано історіографічний аналіз, джерелознавчу критику, хронологічний і проблемно-орієнтований підходи, а також описовий метод. Емпіричну базу становлять протоколи допитів, внутрішнє листування, оперативні звіти та адміністративні директиви, що зберігаються у різних фондах Державного архіву Азербайджанської Республіки. Наукова новизна дослідження полягає у переосмисленні радянських репресій в Азербайджані через комплексний синтез архівних свідчень, які раніше залишалися недостатньо дослідженими. У статті виявлено регіональні особливості слідчої практики, ідеологічних наративів та локальних адаптацій загальносоюзних директив, що демонструє, як центральні політичні рішення реалізовувалися на республіканському рівні. Висновки. Отримані результати показують, що радянські репресії в Азербайджані проходили кілька етапів, серед яких ранній період радянізації, період Великого терору та післявоєнний етап ідеологічного контролю. Ці процеси призвели до ліквідації політичних еліт, трансформації інтелектуального життя та перебудови соціальних інститутів. Архівні матеріали свідчать, що репресії функціонували не лише як інструмент політичного насильства, але й як довготривалий механізм соціального та культурного контролю, наслідки якого виходили далеко за межі сталінської епохи.