Образи «радянського» та «радянськості» у культурному ландшафті Вінниччини (за польовими етнографічними матеріалами)

Анотація

Метою статті є аналіз образів «радянського» та «радянськості» у візуальних об’єктах культурного ландшафту Вінниччини на основі польових етнографічних матеріалів, зібраних в процесі колективних та індивідуальних експедицій студентами факультету історії, права і публічного управління та викладачами кафедри історії та культури України Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського у 2018-19 рр. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) методів з принципами історизму, системності, науковості та верифікації і здійснюється в міждисциплінарній площині – у розрізі «культурландшафтного» (в контексті антропології простору) і пам’яттєвого дискурсів та методології візуальної антропології. Наукова новизна роботи полягає у спробі розведення понять «радянське» і «радянськість». Шляхом аналізу візуальних об’єктів культурного ландшафту авторка простежила органічне поєднання об’єктів матеріальної культури (топоніміка, символіка, різнофункціональна архітектура, транспортні засоби, меморіальні місця тощо) з різновидами людських практик (щоденні, ритуальні, символічні, мистецькі тощо), акцентуючи на зв’язку візуалізації з когнітивною формою пізнання, що підкреслює соціокультурні особливості при створенні та розумінні цих візуальних образів. Дослідниця торкнулася також питання труднощів (не)зчитування образів «радянського»  та «радянськості» у візуальному просторі,  їх (не)сприйняття та (не)переосмислення різними поколіннями. Висновки. Перспективність окресленої теми є важливою не лише в науковій, а й суспільній площині, що увиразнює її прикладний вектор. Оскільки головною метою візуального в радянський час було досягнення гомогенності та уніфікації суспільства у всіх його сферах, тому ключові завдання сучасного «культурландшафтного» дискурсу – це трансформація культурного ландшафту в бік конструювання свого «обличчя» з чіткою локальною ідентичністю його мешканців та увиразненням «індивідулізації» простору для репрезентування соціокультурної гетерогенності. Це й повинно визначити модус формування, насамперед, його туристичної привабливості для «інших» та комфортності для «себе».