Сільська медицина в Подільській губернії в умовах нової економічної політики (1921 – 1925 рр.)

Анотація

Метою статті є реконструкція на основі архівних матеріалів цілісної картини функціонування медичної галузі у подільському селі 1920-х рр., виявлення специфіки регіональних викликів та ефективності радянської моделі охорони здоров'я у подоланні наслідків гуманітарної кризи на теренах Поділля. Методологія дослідження. Основою дослідження слугували принципи історизму та об'єктивності, а також загальнонаукові (аналізу, синтезу, логічний, узагальнення), спеціальні методи історичної науки (історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-системний, історико-правовий, історико-генетичний). Об'єктивному та всебічному висвітленню проблеми сприяв історико-антропологічний підхід, заснований на вивченні медицини не просто як системи установ, а як досвіду виживання конкретної людини в умовах соціально-політичних змін. Наукова новизна дослідження полягає у залученні архівних матеріалів, які дозволили відтворити реальний стан сільської медицини Поділля на тлі формування нової структури медичного обслуговування на селі, а також у здійсненні цілісного аналізу функціонування медичної галузі краю у тісному зв'язку з соціально-економічними процесами того часу. Висновки. Початок 1920-х рр. став часом суперечливого відновлення медицини у подільському селі від повного занепаду після Першої світової та громадянської воєн до спроб побудови системи «соціалістичної охорони здоров'я». Можна констатувати, що цей період характеризувався парадоксальним поєднанням: з одного боку, ідеологізацією медицини та хронічним дефіцитом ресурсів, з іншого – закладенням фундаменту системних методів боротьби з епідеміями та становленням профілактичної медицини, яка врятувала тисячі життів. Однак успіху досягнуто не стільки за рахунок нових методів лікування, скільки завдяки суворим адміністративним заходам: обов'язковій вакцинації, розгортанню ізоляторів та масовій санітарній пропаганді. Проведення санітарно-просвітницької роботи дозволило стабілізувати епідеміологічну ситуацію, але водночас перетворило медицину на інструмент ідеологічного контролю над подільським селом. Модернізація сільської медицини краю відбувалася в умовах гострої нестачі кадрів, медикаментів та обладнання і трималася на ентузіазмі лікарів, залишках старої матеріальної бази та почасти допомоги міжнародних організацій. Незважаючи на декларативну безкоштовність, на початку 1920-х рр. відбувся перехід від державного утримання медичних закладів до жорсткого госпрозрахунку і децентралізації фінансування. Перехід на місцевий бюджет дозволив покращити становище лікувальної та аптечної справи, однак боляче вдарив по селу, оскільки селяни не мали коштів на утримання лікарень. Загалом відчувався розрив між пропагандистськими гаслами про «найкращу радянську охорону здоров'я» та реальним станом сільської медицини.