Ключові слова
Як цитувати
Анотація
Мета статті. На основі аналізу різнопланової історіографічної літератури узагальнено інституційну структуру української історичної науки у міжвоєнній Польщі. Методологія дослідження ґрунтується на використанні міждисциплінарного підходу. Виходячи з принципів об’єктивності та історизму, дослідницький акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі. У статті використано евристичні можливості методів періодизації, класифікації і типологізації. Наукова новизна статті полягає у спробі узагальнення інституційної структури української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій. Висновки. Українські інтелектуали в Другій Речі Посполитій, подекуди за сприяння представників польської влади, але частіше наперекір її антиукраїнській політиці, загалом добре адаптувалися до наявних у країні суспільно-політичних реалій. Відповідаючи на численні виклики, вони успішно трансформували набутий у попередній період інституційний досвід української гуманітаристики та, попри значні фінансові труднощі, ініціювали створення нових науково-дослідних інституцій, чиї співробітники опрацьовували найбільш перспективні тоді українознавчі проблеми. Специфікою української гуманітаристики в Другій Речі Посполитій був її інституційний поділ між Львовом та Варшавою. І тут, попри насиченість міжособистісних взаємин між галицькими вченими та їхніми наддніпрянськими колегами-емігрантами у польській столиці, так і не вдалося налагодити повноцінної інституційної співпраці. Це призвело до дублювання організаційних структур, котрі нерідко займалися подібною проблематикою. Така ситуація, котра вочевидь не відповідала скромним матеріальним і людським ресурсам тогочасної української науки, мала наслідком неузгодженість наукових проєктів, а іноді – й особистісну конфліктність. Утім, саме наявні у Другій Речі Посполитій українські історичні інституції були перенесені у повоєнному часі емігрантами до країн вільного світу, що дозволило вітчизняній гуманітаристиці перетривати часи комуністичного експерименту на Батьківщині та зберегти інституційну пам‘ять.
Посилання
Глинка, Л. & Чехович, К. (1934). Богословське Наукове Товариство у Львові в першім десятиліттю свого існування (1923–33). Львів. 92 с.
Зашкільняк, Л. (2014). Українська історіографія у міжвоєнній Польщі: шляхи легітимації національної історії. Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи / Ukraine on the Historiographic Map of Interwar Europe: Матеріали міжнародної наукової конференції (Мюнхен, Німеччина, 1–3 липня 2012 р.). Київ, 149–166.
Киричук, О. (2000). Ставропігійський інститут у Львові (1914–1924 рр.). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 6, 335–340.
Кисіль, З. (2001). Українське воєнно-історичне товариство (1920–1939). Український історичний журнал, 2, 100–112.
Комар, В. (2011). Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921–1939 рр.): монографія. Івано-Франківськ. 360 c.
Коць-Григорчук, Л. (1998). Іларіон Свєнціцький – музейний діяч. Пам’ятки України, 1, 17–25.
Кубійович, В. (1991). Нарис історії Наукового Товариства ім. Шевченка (1873–1949). Львів. 53 с.
Масненко, В. (2001). Історична думка та націотворення в Україні (кінець ХІХ – перша третина ХХ ст.). К., Черкаси. 440 с.
Найда, О. (1998). Окремі аспекти діяльности Історично-філософічної секції Наукового товариства ім. Шевченка. 1913–1940 роки. З історії Наукового товариства ім. Шевченка: Збірник доповідей і повідомлень наукових секцій і конференцій НТШ у Львові. Львів, 24–31.
Орлевич, І. (2009). Львівський ставропігійський інститут (1914–1925). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 18, 153–169.
Покажчик (1999). Покажчик публікацій Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук. Уклала Віра Карпенко. Пам’ятки України, 1, 141–144.
Портнов, А. (2009). Наука у вигнанні. Наукова і освітня діяльність української еміграції у міжвоєнній Польщі (1919–1939). Харків. 256 с.
Портнов, А. (2006). Студіум православного богослов’я Варшавського університету (1925–1939). Український археографічний щорічник, 10–11, 386–397.
Портнов, А. (2004). Український Науковий Інститут у Варшаві (1930–1939). Ucrainica-Polonica, 1, 257–263.
Потульницький, В. А. (1999). Український науковий інститут у Варшаві (1930–1939). Український археографічний щорічник, 3–4, 356–369.
Рудницький, Яр. (1999). Українська Могилянсько-Мазепинська Академія Наук. Пам’ятки України, 1, 132–138.
Свєнціцький, І. (1930). XXV літ діяльності Національного музею. Двайцятьпятьліття Національного музею у Львові: Збірник. Львів. 153 с.
Український Науковий Інститут (1935). Український Науковий Інститут за пʼять літ його існування 13.ІІІ.1930–13.ІІІ.1935. Варшава. 19 с.
Янів, В. (1970). Нарис історії Українського Богословського Наукового Товариства (УБНТ). Студії та матеріяли до нової української історії. Мюнхен, 3–64.
Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Авторське право (c) 2021 Наукові записки Віницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія