Творчість Олександра Козаренка в контексті постмодернізму

Анотація

Статтю присвячено висвітленню особливостей утілення пост­модерних рис у музичному просторі України кінця ХХ-початку ХХІ століть. Визна­чений період охарактеризовано відмовою від загаль­но­прийнятих законів музичного мистецтва на користь індивідуалі­зації композиторської творчості. Синтез стилів, жанрів, технік стає постмо­дерною поетикою та новою культурною традицією. Серед ві­домих віт­чизняних митців періоду кінця ХХ-початку ХХІ століть чі­льне місце належить постаті О. Козаренка. Актуальність дослі­дження пов’язана з конструктивними змінами мистецтва, динаміч­ністю музичної сфери, самобутньою композиторською творчістю, що потребують мистецтвоз­навчого аналізу.

Метою статті є визначення характерних особливостей постмодер­нізму та їх втілення у творчості О. Козаренка. Питання особливос­тей твор­чого методу О. Козаренка неодноразово ставало об’єктом досліджень таких вітчизняних музикознавців, як О. Коменди, Н. Швець-Савицької, С. Павлишин, Ю. Чекана та інших. Однак аналіз творчого почерку ком­позитора в контексті постмодернізму, на нашу думку, потребує більш ґрунтовного вивчення. У творах О. Ко­заренка спостерігаємо самобут­ній синтез естетики постмодерну та національної лексики, жанрово-стильовий синтез, пошук нових інтонаційних барв, оркестрових поєд­нань, використання прийомів алюзії, алеаторики, сонорики. Ці та інші риси, що розкриваються в інструментальних, симфонічних, духовних творах автора, є свідчен­ням постмодерної особистості. Розглянувши особливості музичної мови О. Козаренка на прикладі композицій «П’ять весільних лад­кань з Покуття», «Сім струн», «П’єро мертвопет­лює», можемо зро­бити висновок про постмодерний почерк компози­тора, що є харак­терним як для цих творів, так і для інших доробків О. Козаренка. Пе­рспективою подальших досліджень, на нашу думку є аналіз тради­ційних та новаторських композиційних рішень духовної музики О. Козаренка.