Із спостережень над походженням вигуків подільських говірок

Анотація

Стаття присвячена аналізу походження подільських вигуків. Матеріалом дослідження слугували 387 інтер'єктивів, зафіксованих у «Матеріалах до словника подільського говору» (Вінниця, 2021). Проаналізовані вигуки за походженням згруповано на відапелятивні, ономатопеїчні, віддієслівні, відприслівникові та відзайменникові. Установлено, що основний масив інтер'єктивів у подільському говорі формують вокативні вигуки, спрямовані до тварин і птахів. Вигуки цієї групи належать до давнього пласту лексики, що зберігає й досі у своєму складі деякі елементи ще індоєвропейського та загальнослов'янського словникового фонду. Спостережено, що багато подільських вигуків є полісемантичними, тому можуть використовуватися як звертання до різних тварин чи птахів або до тієї самої тварини чи птаха з різною метою. Усього зафіксовано 373 (96%) вокативних вигуки. Серед вокативних вигуків виділяємо 24 групи вигуків до: 1) овець; 2) ягнят; 3) кіз; 4) коней; 5) лошат; 6) свиней; 7) поросят; 8) корів; 9) телят; 10) собак; 11) цуценят; 12) котів; 13) кошенят); 14) волів; 15) кролів; 16) курей; 17) курчат; 18) гусей; 19) гусенят; 20) качок; 21) каченят; 22) індиків; 23) голубів; 24) хижих птахів. Квантитативна характеристика кожної підгрупи таких вигуків засвідчує особливості господарської діяльності регіону. Найширший репертуар мають групи вокативних вигуків для прикликання й відгону овець, коней і лошат, свиней і поросят, корів і телят, причому вигуки для звертання до дорослої й малої тварини різняться. Простежуємо тенденцію до утворення відапелятивних вигуків, в основу яких покладено назву тварини, уживану в дитячій мові. Окреслено причини цієї закономірності.