ОСМИСЛЕННЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ ПОКРІЗЬ ПРИЗМУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ (ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ) У ДРАМАТИЧНИХ ТВОРАХ ІГОРЯ ПАВЛЮКА

Анотація

Стаття є спробою системного аналізу мистецького, зосібна, літературного, музичного, живописного матеріалів (від фольклорних джерел середньовіччя й до варіацій на теми класики у двадцять першому столітті), що репрезентовані активно в різних формах і жанрах театральної культури, зосібна, у водевілі, у фарсі, у драматичній поемі, у ліро-драмі, у драмі-феєрії, у драмі-містерії. Історичний успіхів і катастрофізм нашої цивілізації, зосібна, у часи Руси-України, Гетьманщини, СРСР, цікаво відтворено через сценічне мистецтво. Одним із найцікавіших авторів, перекладених світовими мовами, відомих у театральних колах, добре інтерпретованим на сценічних майданчиках незалежно від жанрової домінанти, є Ігор Павлюк. Експресія націософії, експресія техногенності це те, що бере читача, глядача, слухача, здобувача освіти середньої й вищої, не дає оголеної правди, а через контраст між комічним і трагічним виводить на катарсис, масштабує емоцію до піклування про майбутнє людської цивілізації та планети Земля. Вплив драматичних поем Ігоря Павлюка, написаних на помежів'ї двадцятого й двадцять першого століть, на свідомість сучасної людини (будь-якого віку) безпосередньо пов'язаний із тим, що свідомість сучасника втомлюється великою епічною формою, тяжіє до більш динамічної форми, де є можливість через ігровий контент без ризиків сприйняти не лише небуденне, мистецьке, а й катастрофізм. У сучасному світовому мистецтві, а також у мистецтвознавчому дискурсі, зокрема, у кількох важливих царинах, що досліджують культуру, себто – у літературознавстві, у фольклористиці, у музикознавстві, у культурології тощо, поряд із проблемами еволюції мистецьких форм, розкриваються причини експансивної поведінки окремих етносів і держав (зокрема царств, імперій), розглядаються проблеми національних і державних опорів експансерам, акцентується увага на героїці та на інтелектуальному, культурному потенціалі народів світу, зокрема Європи, що пережили експансію та відновилися на рівні державності, що можна стверджувати й про українців. Усе це перебуває у фарватері інтересів сучасного музично-драматичного театру, сучасної драми, що давно вже не є власне етнографічною, латентною та, наголосимо на нюансах, не чутливою до локальних, тотальних, глобальних змін.