Екзистенційна самотність як рушійна сила жіночого персонажа в романі «Імітація» Євгенії Кононенко

Анотація

Стаття присвячена осмисленню ролі екзистенційної самотності як рушійної сили формування жіночих образів у романі «Імітація» Євгенії Кононенко. Мета статті – проаналізувати екзистенційний вимір роману Євгенії Кононенко «Імітація» в контексті проблеми імітації як філософського та психологічного феномена, простежити, як через систему жіночих образів розкривається тема самотності, відчуження і втрати автентичності сучасної особистості. У процесі наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, інтерпретація, порівняння, узагальнення, а також елементи герменевтичного й феноменологічного підходів. Результати дослідження висвітлюють у романі Є. Кононенко екзистенційну самотність, яка постає не як наслідок фізичної ізоляції, а як результат внутрішньої відчуженості в умовах світу, де панує імітація моральних і духовних орієнтирів. Зображене суспільство функціонує за законами симуляції, де щирість, істинність почуттів та справжність людських зв’язків втрачають сенс. Домінує культ успіху, а моральна істина підмінена поверхневою активністю й соціальними масками. У такому контексті самотність стає формою буття, відповідно, характеризується глибокою духовною кризою та дезорієнтацією особистості. Окрему увагу приділено жіночим персонажам як уособленням різних аспектів екзистенційної самотності. Мар’яна Хрипович репрезентує тип інтелектуальної жінки, яка, попри професійні здобутки й соціальну активність, виявляється духовно спустошеною. Її благодійна діяльність набуває рис фальшивої гуманності, позбавленої щирого етичного змісту. Нездатність до глибокого почуття, страх перед внутрішньою порожнечею та прагнення до контролю свідчать про втрату автентичного «я». Її смерть інтерпретується, як символічне завершення процесу розпаду особистості, що намагається жити за моделями імітації. Лариса Лавриненко, у свою чергу, втілює емоційно-чуттєвий тип самотності. Її спроби здобути любов і самоствердження через зовнішні зв’язки закінчуються глибшим зануренням у стан відчуження. Вона не здатна до справжньої близькості, що зумовлює її екзистенційну кризу. Отже, у романі «Імітація» екзистенційна самотність розкривається, як універсальний досвід сучасної жінки, яка, прагнучи самореалізації, втрачає духовну ідентичність у світі симулякрів. Практичне значення та її гендерних вимірів дослідження полягає в поглибленні розуміння екзистенційної проблематики в сучасній українській прозі.