Формозмістові аспекти переспівів «Псалмів Давидових» в українській поезії ХІХ – ХХ століть

Анотація

Виявлення формозмістових моментів в аналізі релігійної лірики зумовлює появу її різноманітних визначників на зразок «іконічна», «літургійна», «молитовна», «молитвословна», які оприявнюють жанрову та змістову домінанти творів. З огляду на це можна упевнено стверджувати, що синтезує їх етимологія слова «релігія» – латинське «religio» як відновлення синкретичного зв’язку людини та довкілля. Цей зв’язок репрезентують гімн, молитва, кант, псалом – жанри, які первісно реалізувалися у вільній формі, одначе у літературах новітньої доби можуть набувати й метричного вирішення. Псалом – один із святкових жанрів релігійної лірики, це – особливе, урочисте оспівування та похвала, а з другого боку – інтимізована розмова вірянина з Богом, змістом якої може бути прохання про диво зцілення тілесного та духовного, позбавлення страху та лихослов’я. Відтак у статті розглянуто поетику переспівів низки творів «Псалтирі», виконаних у середині ХІХ століття – Тарасом Шевченком («Давидові псалми», 1845), П. Гулаком-Артемовським (1857), а також у ХХ ст. (В. Кордун, С. Сапеляк). Показано, що усі автори, з належним тактом дотримуючись духу та букви біблійного інваріанта, додають до нього власні просодичні, образні та ідейно-тематичні риси.