Специфіка жанру літератури жахів та його перекладу: відтворення атмосфери, психологізму, авторського стилю

Анотація

У статті йдеться про жанр жахів, що в літературному процесі зумовлений здатністю викликати сильні емоційні реакції та підтримувати інтерес за допомогою елементів таємничості, занурювати і тримати героя й читача у стані страху перед невідомим. Ключовою рисою літератури жахів є створення прагматичного ефекту, тобто цілеспрямованого емоційно-психологічного впливу на реципієнта через систему мовних і стилістичних засобів. Завдяки цим прийомам автор зосереджує увагу читача, формує відчуття страху, тривоги та напруги, створюючи характерну атмосферу моторошності. Специфікою літератури жахів є те, що вона відзначається широким розмаїттям жанрових і тематичних різновидів. Це пов’язано тим, що вона підлягала впливам художніх та культурних систем. Термін «література жахів» з’явився набагато пізніше, ніж ґатунок такої літератури, що містить величезний корпус творів, які об’єднує спільна жанрова матриця. Відсутність для них уніфікованої термінології спричинила плутанину щодо визначення жанрових різновидів. Декодування концептосфери літератури жахів потребує системного підходу, що поєднує аналіз стилістики тексту з дослідженням жанротвірних компонентів, тому проблема класифікації літератури жахів досі залишається актуальною. Аналіз наукових праць, присвячених цій проблемі, підтверджує, що чітка диференціація жанрів літератури жахів та розробка єдиної класифікацій поміж безлічі варіативних були й надалі залишаються предметом наукового дискурсу серед зарубіжних та вітчизняних дослідників. Згідно з класифікацією персонажами літератури жахів є: - протагоністи – головні персонажі творів, які в рамках сюжету часто є не ініціаторами дій, а об’єктами впливу незалежних від них зовнішніх обставин, внаслідок чого стають заручниками ситуації; - антагоністи – центральні персонажі, які являють собою персоніфіковане зло та втілюють архетипи страху і загрози (монстри, перевертні, привиди, вампіри тощо). Цей тип персонажа має глибокі історико-культурні витоки і ґрунтується, зокрема, на фольклорній традиції (визначає етнокультурну специфіку образа); - персонажі-медіуми (медіатори) – периферійні персонажі, які виконують роль міжсвітових провідників завдяки своєму маргінальному статусу.