Художня рефлексія війни у творах-переможцях конкурсу імені Олени Теліги «Вітрами й сонцем бог мій шлях намітив…»

Анотація

У статті проаналізовано різножанрові твори, подані на літературно-мистецький конкурс імені Олени Теліги «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив…». До участі в конкурсі були запрошені ліцеїсти старших класів, учні коледжів, здобувачі освіти інститутів, університетів України. Мета нашої розвідки зорієнтована на розкриття специфіки мілітарних рефлексій у поетичних, прозових, художньо-публіцистичних творах конкурсантів, визначення їх жанрово-стильових та проблемно-тематичних особливостей. У сучасному літературному процесі є визначальною поява поетичних, прозових, драматичних творів, нон-фікшн, які репрезентують нашу рефлексивну реакцію на події повномасштабної російсько-української війни 2022 року. На думку вчених, «сьогочасним «вдивлянням», рефлексією страху, своєрідною психотерапією» є книги про війну, що з’явилися у роки війни і пишуться сьогодні. У них зафіксовано думки, враження, емоції авторів про перші дні війни, її масштабність і трагічність. Ці тексти сповнені щирими і відкритими емоціями, сподіваннями і вірою в перемогу. Основний зміст поданих творів становлять події повномасштабного вторгнення. Саме вони зумовлюють звернення конкурсантів до екзистенційних проблем, відповіді на які вони шукають. З’ясовано, що поетичні тексти, в основному це вірші – присвяти знайомим і незнайомим героям війни. Вони щирі і світлі, бо їхні герої мужні, сміливі, горді захисники України. У творах малих жанрів, новелах, оповіданнях, звучить розповідь про події незвичайні, про людей, які готові віддати своє життя за Україну, її незалежність. Особливе місце в учасників конкурсу займає портретний нарис, героєм якого є близька і рідна людина – батько, дядько, брат, друг, односельчанин. Пишучи про них, наші автори заново переживають, хвилюються, намагаються шляхом «ословлення» звільнитися від травм, нанесених війною.